По мірі потепління клімату земна атмосфера більш активно відпускає тепло в космос, ніж це передбачають кліматичні моделі

Дані американського супутника Terra змушують припустити, що по мірі потепління клімату земна атмосфера більш активно відпускає тепло в космос, ніж це передбачають кліматичні моделі. З-за цього в прогнозах фігурують більш страшні цифри, ніж треба, каже автор дослідження Рой Спенсер з Університету Алабами в Хантсвілі (США). Різниця між прогнозами і фактичним становищем справ помічена давно, і от уже два десятиліття служить джерелом нескінченних претензій з боку противників гіпотези глобального потепління.

Вчені порівняли пророцтва шести кліматичних моделей і супутникові дані, які говорять про те, що насправді відбувалося з атмосферою протягом півтора років до і після декількох епізодів потепління в 2000-2011 роках. «До і після потепління в космос пішло набагато більше тепла, ніж демонстрували кліматичні моделі, — каже пан Спенсер. — Розбіжність з прогнозами величезне, особливо над океанами».

Атмосфера не просто віддає більше енергії, ніж вважалося; цей процес до того ж починається раніше. Моделі передбачають, що клімат повинен поглинати сонячну енергію аж до найвищої точки епізоду потепління. А в дійсності кліматична система починає втрачати енергію більш ніж за три місяці до цього піку.

Вперше дослідники розібралися з тим, як веде себе радіаційний баланс до і після швидкоплинного максимуму. Виходить, клімат менш чутливий до потепління у результаті парникового ефекту, ніж вважали творці кліматичних моделей. Між тим в основі гіпотези глобального потепління лежить твердження про те, що навіть невелике потепління, викликане парниковими газами, повинна змінити хмарний покрив таким чином, що зробить планету ще тепліше.

По всій видимості, природні припливи і відливи хмарного покриву, сонячне випромінювання, яке океанами тепло і міріади інших факторів, до того ж впливають на атмосферу з тимчасовою затримкою, роблять неможливим точне виділення того шматочка кліматичних змін, який має антропогенне природу. «Занадто багато змінних, — підсумовує пан Спенсер. — Не існує вирішення проблеми вимірювань реакції атмосфери. Ми не можемо розділити радіаційний вплив і радіаційний теплообмін у своїх спостереженнях».

Результати дослідження опубліковані в журналі Remote Sensing.

Підготовлено за матеріалами Університету Алабами в Хантсвілі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *