Всього 41 тис. років тому стрілка компаса на нашій планеті показала б на південь — як на Марсі зараз

Всього 41 тис. років тому стрілка компаса на нашій планеті показала б на південь — як на Марсі зараз. Вчені з Гельмгольцовской асоціації німецьких дослідницьких центрів (точніше, входить в неї Центру наук про Землю) зробили саме такий висновок після вивчення проб донних відкладів Чорного моря.

Тоді на планеті був льодовиковий період, і готівковий людство більше захоплювалося виживанням, ніж розробкою всяких там компасів. Тому до розриву шаблонів справа так і не дійшла.

Остання інверсія магнітного поля Землі була набагато пізніше, ніж прийнято думати. (Тут і нижче ілюстрації Norbert R. Nowaczyk / GFZ.)

Але, строго кажучи, ще не пізно. Дослідники під керівництвом Норберта Новачика і Хельге Арца виявили, що швидкість зміни магнітних полюсів Землі тоді була просто рекордною. Інверсії магнітного поля в історії планети, безумовно, траплялися, але ніякої закономірності в їх зміні помічено не було: то десятки мільйонів років нічого, то слідують один за одним кожні кілька десятків тисячоліть. Однак до цього відкриття вважалося, що в останній раз магнітні полюси мінялися місцями 780 тис. років тому, а тривало зміна 1 200-10 000 років. Зауважимо також, що думки вчених з цього питання розходяться, так само як і намагніченість тодішніх осадових порід у різних точках планети.

Але, виявляється, 41 тис. років тому все було не так. «Геометрія поля інвертованій полярності, лінії якого вказували в прямо протилежному нинішньої конфігурації напрямку, існувала лише 440 років і була пов’язана з магнітним полем, яке за силою становило чверть нинішнього, — пояснює Норберт Новачик. — Власне зміна полярності тривало лише 250 років. В геологічних часових масштабах це дуже швидко». І справді: якщо в 2009 році швидкість руху північного магнітного полюса склала 64 км/год, то за 1 000 років навіть при постійно змінюється у напрямку руху він може переміститися, скажімо, в Антарктиду. Але за 250 років?!

Найцікавіше в іншому: за всіма розрахунками виходить, що за цю чверть тисячоліття магнітне поле було в двадцять разів слабкіше нинішнього. Комп’ютерної індустрії пощастило: розвивайся вона в ту епоху, їй було б судилося навіки залишитися лампової, тому що рівень космічної радіації, що потрапляє на поверхню Землі, страшно ускладнив роботу неэкранированных транзисторних мікросхем.

В результаті описаних драматичних подій пік радіоактивного берилію-10 в пробах льоду того часу не змусив себе чекати. То ж, зрозуміло, відноситься і до вуглецю-14.

Крім різкої зміни температури в Гренландії, ніяких катастрофічних наслідків для клімату, для біорізноманіття ослаблення магнітного поля і виверження супервулкана чомусь не мали.

Крім того, вивчення проб показало, що 39 400 років тому, тобто близько до зміни магнітного поля, відбулися інші катаклізми — скажімо, виверження супервулкана в Італії, винесли в атмосферу 350 км3 попелу. Зрозуміло, це викликало кліматичні коливання, сліди яких відзначають і німецькі вчені. Правда, вони мали не надто глибоке вплив в порівнянні з іншими факторами, воздействовавшими на погоду в ту епоху.

Але є й інші питання. Згадаймо про гіпотези, яка твердить, що під час зміни магнітних полюсів магнітне поле Землі так слабо, що різко зросла радіація повинна серйозно нашкодити всьому живому і привести до куди більш помітним наслідків. Так, стверджувалося, що, якби таке сталося в наші дні, людство зазнало б глобальну катастрофу, а може, і пішов би.

І нарешті. В якості загального місця часто стверджується, що магнітосфера забезпечує захист, без якої життя на Землі не могла б існувати. Мовляв, Марс, магнітне поле якого дуже мало, втратив значну частину своїх колишніх океанів і атмосфери частково з-за прямого впливу сонячного вітру, що загубило їх у космос (правда, з Місяцем, Меркурієм і багатьма іншими було чомусь навпаки).

Як все це поєднати з 250-річним двадцятикратним падінням рівня магнітного поля, яке не призвело ні до яких масових вымираниям видів? Більш того, зазвичай на магнітному екваторі напруженість магнітного поля планети вдвічі менше, ніж на полюсах, і в 1,5 рази — ніж «в середньому по лікарні». Де ж сліди загибелі видів в його районі в умовах тридцатикратно ослабленого поля? Адже, серед іншого, тут проживали десятки поколінь Homo Sapiens — істот, які вважаються дуже уразливими до радіації…

Відповідне дослідження опубліковане в журналі Earth and Planetary Science Letters.

Підготовлено за матеріалами Phys.Org.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *