Група астрофізиків з Франції і США представила нову модель утворення Сонячної системи, коректно відтворює співвідношення розмірів внутрішніх планет

Раніше при розрахунку формування Меркурія, Венери, Землі та Марса теоретики отримували завищене значення маси для Червоної планети. У 2009 році Бред Хансен (Brad Hansen) з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі з’ясував, що питання вирішується досить просто: якщо зовнішню кордон диска планетезималей, речовина якого витрачалося на формування планет земної групи, встановити на відстані близько 1 а. е. від Сонця, характеристики модельного Марса прийдуть в норму.

Оскільки газові гіганти утворилися набагато раніше, ніж планети земної групи, і на початку своєї еволюції, ймовірно, переміщалися в межах Сонячної системи, їх рух цілком могло вплинути на диск планетезималей. «Якщо б Юпітер відійшов від місця свого народження і наблизився на 1,5 а. е. до Сонця, а потім, «підштовхуваний» Сатурном, почав рухатися в зворотному напрямку, прагнучи до свого нинішнього стану [~5,2 а. е. від Сонця], то він сформував б відповідне розподіл твердих речовин у внутрішній Сонячній системі, — розповідає провідний автор нової роботи Кевін Уолш (Kevin Walsh) з Південно-Західного науково-дослідного інституту. — Однак дворазове проходження Юпітера в 2-4 а. е. від Сонця, як вважалося, погано узгоджується з існуванням поясу астероїдів в цій області».

Виконане р-ном Уолшем і його колегами моделювання показало, що ніякого протиріччя тут немає. Дійсно, Юпітер спочатку спустошує територію поясу астероїдів, але потім знову «заселяє» її, причому область, з якої приходять тіла внутрішньої частини пояса, знаходиться в 1-3 а. е. від нашої зірки, а об’єкти, які потрапляють в навколишнє його частина, народжуються між планетами-гігантами або за їх орбітами. Ця закономірність прекрасно відповідає спостереженнями, результати яких свідчать про те, що астероїди в різних частинах пояса істотно відрізняються один від одного за складом.

Як і передбачав Бред Хансен, співвідношення мас Землі і Марса, що утворюються в такій моделі з невеликого диска планетезималей, усіченого переміщеннями Юпітера, близько до реального.

Повна версія звіту опублікована в журналі Nature.

Підготовлено за матеріалами ABC Science

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *